b_150_100_16777215_00_images_stories_Iskusstvo_portreti_vasilcov.jpgАнатолій Миколайович Васильців-Анненко (Васильцов) народився 2 жовтня 1943 року в м. Кремінна. За фахом педагог-музикант. Автор шести поетичних збірок та багатьох пісень.

 

 

 

 

РІДНА ЗЕМЛЕ, ВКРАЇНО МОЯ

І в степу навесні, і в осіннім саду…
все про тебе я думку, співанку веду.
Як молитву, твоє промовляю ім’я,
рідна земле, Вкраїно моя.
І Полісся лани, і Донбасу міста…
Приазов’я, Карпати…
І Харків, і Львів…
Рідна земле моя, дорога, золота,-
будь щаслива во віки віків!

Від прадавніх часів до цієї доби,
о, народе мій, скільки ти знав боротьби…
І за те, що живеш, душу чисту зберіг,
поклонюся тобі я до ніг.
Хай планета цвіте, мирне сонце сія,
в добрій славі пребуде Вітчизна моя;
хай пребуде завжди о щасливій порі
славний Київ на вольнім Дніпрі.

І в степу навесні, і в осіннім саду…
все про тебе я думку, співанку веду.
Як молитву, твоє промовляю ім’я,
рідна земле, Вкраїно моя.
* * *
Тече вода у річці Красній
через гаї, через міста..;
і шум її у дні сучасні
з віків минулих доліта.
Тече мого дитинства річка,
а навкруги поля, сади…
Хай не славетна й невеличка-
та дорога мені завжди.
На Красній плавати я вчився,
у Красній рибу я ловив;
мов зачарований, дивився
на весняний ріки розлив…
Чи лине пісня солов’їна,
чи дощ іде, чи сніг спада…
вона тече, моя єдина,-
така прадавня й молода…
Тече повз радощі, печалі..,
та не сяга свого кінця,
бо плине Красна далі, далі -
в обіймах рідного Дінця.

І хай ми ще не всюди знані -
не забуваймо, земляки,
що в світовому океані
є внесок нашої ріки.
* * *
До жорстокості серце не кличу,
бо вона щастя не додає.
Доброту назавжди возвеличу.
Доброта-світле кредо моє.
Жити злобою-значить губити
(в першу чергу - самого себе).
…Ти навчись і прощати, й любити,
щоб любили й прощали тебе.

МЕЛОДРАМАТИЧНА ПІСНЯ

Три дні не бачив я тебе.-
Для мене в ці три дні
змарніло небо голубе
і квіти весняні.
Пташиних співів-мов нема,
…і дзюркоту струмків…
Навколо-нібито зима
поміж травневих днів.
Звільни мене від самоти
і радість поверни.
Для мене ти, кохана, ти -
душа, краса весни.

З’явись нарешті вже, з’явись -
позбав мене біди.
Зорею в долі засвітись -
сьогодні й назавжди.
Вертай до мене вже, вертай -
благаю і молю.
Сама в очах моїх читай,
як я тебе люблю!
* * *
Заснув тоді я лиш під ранок…-
Бо ти в думках моїх була,
бо серце билось, як підранок,
душа мовчати не могла.

Душа від радості співала,
молитись бралася не раз:
за тебе Господа благала,
за мене, за обох - за нас.

Хвилини зустрічі з тобою
в моїй уяві знов цвіли.
В той день ми долею самою
докупи зведені були.
…В тобі природність і шляхетність,
розгадка всіх людських чудес…
О, Жінко!
Маєш ти причетність
і до землі, і до небес.

* * *
В жизни много места для борьбы,
для поступков честных, благородных.
Подвиги свершают не рабы,
подвиг-привилегия свободных.

* * *
Читаю Книгу бытия,
ни в чем Природе не переча.
С волненьем жду сегодня я
грядущие страницы – встречи.
Как торопливо пробегал
по строчкам детства я когда-то…
И как восторженно мечтал
за чтеньем юности крылатой!

Вкушаю зрелость не спеша,
странице каждой рад как другу.-
Солнцепоклонная душа,
теперь люблю и дождь, и вьюгу…

Порой кружится голова,
пеняет сердце на усталость…-
Наверно, близится глава
с убийственным названьем “старость”.

Ну что ж, сподобленный судьбой,
и это, может, прочитаю…
Навек я, Жизнь, пленён тобой!
и лучше автора не знаю.

Абзац последний недалёк…
Друзья, а будет эпилог?

* * *
Непостоянно всё и зыбко
и на Земле, и в небесах.
Понятней стала мне улыбка,
что у Джоконды на устах.
Понятней стали измененья
морей, народов и планет…
Где есть различия, стремленья,
там никогда покоя нет.

Непостоянно всё и зыбко
в сознанье нашем и в душе.
Порой вчерашняя ошибка
сегодня – истина уже.

Законы общества, Вселенной –
всё относительно всегда.
Одно Движенье – несомненно
через пространства и года.
Одно Движенье вечным будет:
и породит, и умертвит…
На Нём Земля, природа, люди… -
все мироздание стоит.

РІДНЕ МІСТО

Рідне місто в Луганськім краю,
ти прекрасне зимою, весною…
Знов я в нашому сквері стою -
знову радість і мрії зі мною.
Пригадались дитячі літа,
пригадалося перше кохання…
Рідне місто - домівка свята,
ти для мене, як сонечко раннє.
Я немало по світу ходив
і немало чому дивувався…
Рідне місто, ти - диво із див!
Звідусіль я до тебе вертався.
Браття, сестри - мої земляки,
вас душею усіх обіймаю!
Кремінна! Я тобі на віки
процвітання і щастя бажаю!

* * *

Причарувала, приворожила…-
Серце забрала дівчина мила.
Вночі насниться, а вдень ввижаю.
О, чарівнице! Як я бажаю!

Так я бажаю твоєї вроди,
як урожаю - зелені сходи;
як той вигнанець - рідного краю…
Я, твій обранець, тебе бажаю.

Тебе бажаю, тебе жадаю;
люблю, кохаю - не треба й раю.
…В небі сніжило й сонце палало…-
Приворожила, причарувала.
Душа страждає - плаче й сміється…
Знаю вже, знаю - це не минеться.

* * *

Помолись, мой друг, за убиенных -
за мужчин, за женщин, за детей;
за ушедших среди дней военных,
за ушедших среди мирных дней.
За ушедших… - правых и неправых -
помолись и сердцем, и рукой; -
пусть их души в сферах величавых
обретут прощенье и покой.
Находясь «внизу» иль «на вершине»,
с добрым делом, друг мой, не тяни…
Помолись за всех живущих ныне.
…Да продлит Господь и наши дни.

 

БАТЬКІВЩИНІ

Державо! Рідна Україно!-
Твоєю долею живу.
До тебе щирим серцем лину.
До тебе вірним серцем лину.
В думках, у снах і наяву -
твоєю долею живу.
Ознаки Заходу і Сходу…
в душі і в пам’яті несу.
Звитяги рідного народу,
страждання рідного народу…
природи рідної красу -
в душі і в пам’яті несу.
Хай з нами Бог завжди пребуде!
І Правда, й Сила є у нас.
Шануймось, України люди!
Єднаймось, України люди!
Огонь Свободи щоб не згас.
І Правда, й Сила є у нас.
Ми живемо в знаменний час!

ДО ПОБРАТИМА

Благословенне, що було,
що нині є, що завтра буде…
Нас не здолає чорне зло,
бо з нами Бог і добрі люди.
Дні линуть, линуть, мов лелеки…
Хай жде (чи близько, чи далеко...)
все те, до чого ми йдемо,
чим в наших мріях живемо;
а ми до нього згодні йти…
і через зоряні світи.