Для українського народу, 1648—1676 роки — період Національної революції, породженої українськими реаліями раннього Нового часу складний політичний процес, що під гаслами захисту православ'я, прав і свобод Війська Запорозького й народу Руси-України поєднував у собі боротьбу за національне визволення, масовий соціальний протест і збройні форми громадянського протистояння та супроводжувався кардинальними змінами всіх сфер і рівнів життєдіяльності суспільства.
Повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала українська козацька держава на чолі з гетьманом, особливо сильно спустошило українські землі постійними бойовими діями. В результаті повстання, Україна визнала протекторат московського царя, зберігаючи свою цілковиту автономію і діставала військово-політичну допомогу Московського царства проти Речі Посполитої.
Руїна, викликана бойовими діями, спонукала козацтво висаджувати слободи на московських грунтах в Слобідчині — і от від того часу стали осажуватися Суми, Лебедин, Харків, Охтирка і усі слободи козацьким народом. Друге переселення було у 1659 році; але найзначніше в тяжкі часи руїни — в гетьманство Брюховецького, Многогрішного й Самойловича — в 1663–1687 р.р., коли гетьманом в правобережжі був Дорошенко і усе правобережжя обернулося в пустелю.
Перші відомі письмові згадки про Кремінну відносяться до другої половини XVII ст. У цей час тут оселилися донські козаки, заслані царським урядом на береги річок Червоної та Сіверського Дінця за участь у козацькій війні проти царя під керівництвом Степана Разіна. У 70-х роках XVII ст. вони утворили поселення Сухарєв городок, що стало центром козацьких поселень. Майже одночасно з козаками в цьому районі почали селитися селяни з Правобережної України, Київщини, Полтавщини, Чернігівщини. Через Руїну, вони шукали нових можливостей для ведення спокійного життя, їх приваблювали величезні ліси і безліч земель, яких не торкався плуг хлібороба. До 1680 поряд з Сухаревим містечком виросла слобода Кремінна, що стала в 1688 центром однієї з сотень Ізюмського слобідського полку.
Полки Слобідської України у 1764.
Формально ці землі належали московському царю, але фактично вони були нічийними – Дике поле. Московія не мала ресурсів для їх освоєння, оскільки її населення не мало бажання заселяти нові землі, які піддаються постійним татарським набігам, маючи широкі можливості та умови для заселення власних земель. Ми зазвичай звикли бачити Дике поле на південному Причорномор'ї, Донщині або Кубані, але варто пам'ятати, що воно також простягалося далі на схід. Величезні землі, практично до самої Волги, з часом були заселені українцями.
Таким чином, українські переселенці заснували й заселили багато міст і містечок на Слобожанщині. Переселенці мали право зберігати свій козацький устрій, але підпорядковувалися московському уряду, повинні були охороняти московські кордони від татарських нападів, зберігаючи таку ж військову організацію, як у Гетьманщині. Тут було створено 5 полків: Острозький, Сумський, Харківський, Охтирський та Ізюмський. У 1679 році, серед густих лісів, в долині річки Красна, було засновану слободу Новоглухів, яка відносилась до Ізюмського Полку.
Роком заснування Кремінної вважають 1679 рік. На берегах річки Красної кріпаки-втікачі з Правобережної України заснували слободу, у якій у 1688 році розмістилася одна із сотень Ізюмського слобідського полку.
Жителі слободи несли сторожову службу, займалися землеробством, скотарством та бджільництвом. Плуг, дерев'яна борона, серп тощо. Гарматний камінь (ковзанка), яким вимолочували зерно, були головними знаряддями землеробів. Було розвинуто деякі ремесла — тут займалися плетінням рогожу, виготовленням саней, мила, коліс та іншого спорядження для гужового транспорту.
На початку XVIII ст. вільних земель біля річки Червоної ставало дедалі менше. У зв'язку з цим виникла суперечка між нащадками донських козаків Сухаревого містечка та родзинками із Кремінної. У 1707 році, відправляючи в цей район загін під командуванням князя Ю. Долгорукого для повернення кріпаків-втікачів, Петро наказав йому вирішити цю суперечку на користь Ізюмського полку.
План слободи Новоглухів, початок 18 століття. Базове планування міста не змінювалось до сьогодні, що демонструє стійкість основного планування вулиць, багато з яких мають історію у понад 300 років. На карті видно, що довгий яр, який сьогодні простягається з соснового лісу (в районі аеродрому), від Піщаного Кар'єру «Гирьова» і до самої Кремінської Церкви, раніше був руслом повноводної ріки (джерела виходу Кремінських Каптажів). Сьогодні даний яр пересікають головні вулиці міста — Шевченка та Центральна.