Відразу після відновлення Радянської влади 1919 року у слободі відкрилися три початкові школи, одна з них згодом стала семирічної. 1923 року в школах навчалися 375 учнів, працювали 17 вчителів. Вчителі активно включилися у боротьбу з неписьменністю серед дорослого населення. Гуртками лікнепу, які працювали вечорами у школах, у селянських хатах, у клубі, відкритому в приміщенні колишньої волосної управи, керували вчителі М. В. Яроцький, А. Ф. Ганжа, комсомольці. Також даний період можна охарактеризувати розширенням суспільних функцій української мови, впровадження її до офіційного вжитку в державній, політичній, громадській і культурно-освітніх установах.
Кремінські школярі, поч. 20-х років
У 1923 року становище у районі стабілізувалося. За новим адміністративним поділом Кремінна увійшла до складу Лисичанського району Бахмутського округу. У Кремінній налічувалося 1648 дворів, проживало 8772 особи.
1924 року в Кремінній був створений лісгосп, куди увійшли нинішні Кремінське, Серебрянське, Веригінське, Комсомольське, Новокраснянське, Кудряшівське та Сіткові лісництва.
Після закінчення громадянської війни було відремонтовано та розширено лікарню. У 1925 році в ній працювали лікар, 2 фельдшери та 3 акушерки. У санаторії, який став профспілковим, відпочивали працівники.
Насильницькі методи форсування сталінської індустріалізації у 30-ті роки стали головною причиною зубожіння села, призвели до Голодомору 1932-1933 років. Серед тринадцяти районів Луганщини, розташованих переважно в північній частині регіону, найбільших втрат від голоду також зазнав і Кремінський район. На той час у промислових містах Луганщини голод у гострій формі не лютував. Прагнучи, як вимагав Сталін, швидко “догнати і перегнати ” передові країни Заходу, влада заради форсування темпів індустріалізації свідомо й безжально вичавлювала всі соки із селян і села. Наразі відомо про 124 жертви голоду з числа жителів слободи “Кремінна” на Луганщині. Як свідчення очевидців до обласного тому Національної Книги Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років включено спогади 31 мешканця Кремінського району Луганської області про зазначені жахливі події.
Крім того, за результатами роботи пошукових груп по збиранню свідчень очевидців Голодомору 1932-1933 років, були встановлені населені пункти, що постраждали від Голодомору. Це слобода ( на той час) Кремінна, селище Красноріченське, села Боровеньки, Булгаківка, Варварівка, Голубівка, Житлівка, Єпіфановка, Макеївка, Михайлівка, Невське, Новомикільське, Новоастрахань, Новоолександрівка та Червонопопівка. Майже у всіх населених пунктах району, постраждалих від Голодомору, у 75 – ті роковини великого терору голодом були встановлені пам’ятні Хрести.
У роки першої сталінської п'ятирічки розпочався новий етап у розвитку промисловості Кремінної. 1930 року закладено велику на той час шахту «Кремінна-Східна» продуктивністю 400—450 тонн вугілля на добу. Вперше бурові розвідувальні роботи на Кременщині було проведено 1929 року Лисичанським рудоуправлінням. У цей же час до Кремінної з Лисичанська було відряджено двох гірських інженерів: Миколу Йосиповича Репетина та Бориса Тимофійовича Дуліна. Після детального обстеження кременських дрібних шахт, зокрема на горі «Солона», вони визначили район розвідувального буріння на вугілля. Спочатку планувалося закласти першу велику шахту Кремінної біля залізничної станції, але надалі цього довелося відмовитись. Коли за коліями розпочали геолого-розвідувальне буріння, вдарив фонтан газу такої сили, що зірвав з помосту обладнання, і до того ж там не було вільного майданчика для майбутнього терикону. Крім того, в районі залізничної станції пласти К8 та l1 круто йшли вниз, ускладнюючи їхнє майбутнє відпрацювання. Остаточний вибір ліг на північно-східну околицю Кремінної (нині селище Михайлова), за два кілометри від залізничної станції. На місці майбутньої шахти були піщані пагорби та частково болота, що тяглися від залізничної станції. На підставі довідки розрахунку Н.І.Репетіна та Б.Т.Дуліна трест «Лисичанськвугілля» звернувся до наркомату вугільної промисловості з проханням про виділення коштів на будівництво шахти «Кремінна». Шахта почала працювати в 1932 році.
Працівники шахти «Кремінна-Східна», 30-ті роки
Досить швидко склався дружний та працездатний колектив шахти. Він складався насамперед із працівників, які будували шахту, мешканців Кремінної, довколишніх сіл (Житлівка та Попівка). На шахті 29 працювали і жителі міста Рубіжне, п.Лінево та віддаленіших сіл району, розташованих уздовж залізниці, що дозволяло їм добиратися на роботу потягом. За спогадами колишніх працівників шахти, до та після війни з п.Лінєво ходили працювати пішки. Надалі з Попівки та Житлівки людей на роботу на шахту тричі на день возила бортова машина. На шахту прийшло багато молоді. Поселок шахти перетворився на епіцентр активного життя Кремінного: з ударною роботою в шахті, робітниками, партійними та комсомольськими зборами, різноманітним культурним життям, із самодіяльністю, танцями під баян вечорами. Це зараз п. Михайлова – депресивний та напіврозбитий район міста Кремінна з відсутністю постійного автобуса, клубу, магазинів, медпункту, газу та водою за графіком. А в 30-х роках на шахті справді кипіло, вирувало життя. Механізація видобутку вугілля, як така, була відсутня, а вугілля видобували за допомогою буро-підривних робіт та обушків. Незабаром на шахті з'явилися відбійні молотки. У цей час стало зароджуватися, поки у найпростіших формах, соціалістичне змагання між окремими робітниками, ділянками, підприємствами тощо.
1929 року в Кремінній відкрилася майстерня з ремонту баянів, яка згодом стала відомою в Україні фабрикою баянів, 1932 року — промартель, що виготовляла брички та різний сільськогосподарський інвентар. У 1933 році артіль реорганізували на фабрику, що випускала шкільні меблі.
Великі зміни відбулися на початку 1930-х років у житті кременських селян. У 1928 році організувалося перше товариство зі спільної обробки землі, а наприкінці 1929 року їх налічувалося вже 7. На базі ТОЗів у 1930 році було створено 4 колгоспи: «Путь Леніна», «13 років Жовтня», «Червона діброва» та «Червона культура», у яких об'єдналася більшість селянських господарств Кремінної. Розвивалося лісове господарство. У 1932 році в Кремінських лісах був створений республіканський заповідник, в якому вирощувалися цінні породи дерев, розлучалися хутрові звірі, зокрема вихухоль, нутрія, норка, ласка. У заповідник було завезено благородні олені, косулі, лосі.
Посадка сосни в районі Сіточного Лісництва
28 жовтня 1938 року Кремінна, населення якої становило 14 710 осіб, було віднесено до категорії міст, 1940 року стала районним центром Ворошиловградської області.
У передвоєнні роки у місті розгорнулося велике будівництво. У грудні 1938 року закладено шахту «Кременна-Західна», на початку 1941 року вступив до ладу харчокомбінат, в якому працювали цехи безалкогольних напоїв, маслобійний і млин.
Поліпшилось медичне обслуговування. 1940 року в районній лікарні налічувалося 50 ліжок. Було збудовано нову будівлю для розширення Кремінського санаторію.
1937 року у Тимчасовій відкрилися дві середні школи, одна з них — на базі семирічної. У місті працювали також семирічна та чотири початкові школи, обласні школи комбайнерів та садогородників. Розширилася мережа культурно-освітніх установ. 1940 року у Тимчасовій відкрито районний клуб. За нього були створені драматичний, хоровий та танцювальний самодіяльні колективи, районна бібліотека.
З червня 1938 року, через розділення Донецької губернії на Сталінську та Ворошиловградську області, входить до складу Ворошиловградської області. 28 жовтня 1938 року Кремінна отримала статус міста. У 1940 році місто стає районним центром. У 1940 році на території міста був виявлений природний газ. Але видобуток газу не організували. У лісах будувалися бази відпочинку й санаторій.
10 липня 1942 року після масових повітряних атак місто захопили німецькі війська. 31 січня 1943 року місто перейшло під контроль 195-ї гвардійської дивізії радянської армії. Одразу після звільнення міста, розпочалися роботи по відновленню шахти «Кремінна-Західна», роботи над запуском якої велися ще в 1938 році. До кінця 1944 року шахта «Кремінна-Західна» давала по 600-650 тонн вугілля на добу. До 7 листопада 1947 року шахта посіла перше місце по комбінату «Ворошиловградвугілля» з видобутку вугілля. Декілька років, після звільнення Кремінських шахт, у видобучих вибоях були відсутні конвеєри. Вибійники, видобувши вугілля, вантажили його на ґрати або металеві листи по яких совальники (в основному жінки) штовхали його (сидячи) ногами вниз по лаві.
4 грудня 1943 року тут почалася публікація місцевої газети.
Особливо інтенсивно розвивалося господарство Кремінної після закінчення Великої Вітчизняної війни. У грудні 1948 року було закладено, а 31 грудня 1954 року увійшла до ладу шахта «Кременна» № 1 проектною потужністю 1 тис. тонн вугілля на добу. 1958 року валова продукція меблевого комбінату, створеного на базі меблевої фабрики, майже вдвічі перевищила рівень 1940 року.
Кремінська шахта №1, початок 50-х років
Особливо інтенсивно розвивалося господарство Кремінної після закінчення Великої Вітчизняної війни. У грудні 1948 року було закладено, а 31 грудня 1954 року увійшла до ладу шахта «Кремінна» №1 проектною потужністю 1 тис. тонн вугілля на добу. 1958 року валова продукція меблевого комбінату, створеного на базі меблевої фабрики, майже вдвічі перевищила рівень 1940 року.
Великі роботи велися з відновлення лісового господарства. До 1953 був посаджений ліс на всій площі згарищ і вирубок воєнних років.
До 1948-1949 років. колгоспи відновили довоєнні посівні площі та поголів'я худоби.
1947 року відкрилися бібліотека для дітей та юнацтва, ще одна середня школа, а 1957 року — гірничопромислова школа.
Швидкими темпами розвивалася економіка Кремінної та наступні роки. Цьому значною мірою сприяло використання у промислових цілях природного газу, відкритого 1959 року біля селища Житлівка. На вугільних підприємствах міста впроваджувалась нова техніка, здійснювалася механізація та автоматизація виробничих процесів. 1958 року досягла проектної потужності шахта «Кремінна» № 1. Достроково, у вересні 1965 року, вона виконала семирічний план.
Шахта «Кремінна», 70-ті роки
До 1961 року у місті діяли три шахти. Але у зв'язку із виснаженням окремих пластів, шахту «Кремінна-Східна» було закрито, а шахти «Крем'яна-Західна» та «Кременна» № 1 в 1968 роців об'єднані в одне підприємство — шахту «Кремінна». У трьох лавах виїмка вугілля велася комбайнами «Донбас-1», в одній механізованим комплексом КМ-87ДН. Після об'єднання шахт їхній загальний штат становив близько 3500 осіб. Деякий час видобуток та видача вугілля велася на обох шахтах автономно. Надалі більшість виробок та ухилів шахти «Кременна-Західна» були погашені.
У 1957 році на базі піщаного кар'єру в Кремінній створено завод будівельних матеріалів, що випускає шлакоблоки, черепицю, цементовану плитку. 1967 року в місті було відкрито завод господарських товарів. Протягом років дев'ятої п'ятирічки його валова продукція збільшилася з 1634 тис. крб. до 3059 тис. руб. 1970 року тут було освоєно серійне виробництво промислових калориферів.
Виробництво музичних інструментів на Кремінській фабриці баянів стабільно зростало в роки активної діяльності, чому чимало сприяла реконструкція підприємства, завершена 1972 року. 1975 року тут було виготовлено понад 15 тис. баянів. Фабрика почала випускати більше ременів, хутра, футлярів для музичних підприємств Житомира, Горлівки, Полтави та інших міст Радянськї України. У новому виробничому корпусі збирання баянів велось потоковим способом. Баяни марок «Кремінна», «Юність», «Світанок», а також спеціальні концертні та оркестрові користувались широким попитом у РРФСР, Білорусії, Казахстані, Таджикистані та інших союзних республіках.
Вулиця Перемоги у 50-х роках — Нові будинки й вид на лівий берег Кремінної (колоризоване фото)
Важливу роль економіці міста відігравав меблевий комбінат, який виготовляв переважно дитячі меблі. Швидке зростання підприємства розпочалося з 1969 року, після його реконструкції, під час якої було механізовано багато трудомістких процесів. З часом, валова продукція підприємства збільшилася з 2356 тис.крб. 1969 року до 3530 тис. крб.1975 року.
Продовжувало розвиватися і лісове господарство Кремінної. Кремінський лісгосп — комплексне лісогосподарське підприємство. Колектив господарства, що налічував понад 500 осіб, не лише саджав та охороняв ліс, але здійснював також промислову заготівлю та переробку деревини.
На околиці Кремінної, по Лиманському тракту, де ліс впритул підходить до міста, розкинулося звірогосподарство. 1961 року сюди було завезено 200 сріблясто-чорних лисиць та 185 норок. На початку 1976 року маточне поголів'я лисиць налічувало 800, а норок - 15 тис. голів.
Великі зміни відбулися економіці місцевих колгоспів. У березні 1958 року колгоспи Кремінної, а також селищ Житлівки, Червоної Діброви та Кузьміна об'єдналися в один колгосп — «13 років Жовтня». За багатогалузевим господарством закріплено 4318 га сільгоспугідь, у т. ч. 3521 га орної землі. На фермах колгоспу було 1840 голів великої рогатої худоби, 1460 голів свиней та 13,3 тис. голів птиці. Машинно-тракторний парк складався із 40 тракторів, 19 комбайнів, 30 автомашин. Тільки 1973/74 сільськогосподарському року колгосп витратив для придбання техніки 278 тис. крб. Технічне обслуговування господарства здійснювало Кремінське відділення «Сільгосптехніки», створене на базі Площадської та Кабано-Рубіжанської МТС.
За повоєнний час Кремінна сильно змінила свій зовнішній вигляд, і зросла в населенні більш ніж у 2 рази. Її забудова здійснювалась за генеральним планом. Тільки в 1965-1975 рр.. було збудовано близько 2750 квартир. 1962 року споруджено новий міст через річку Красна. Руками містян закладено бульвар, розбито п'ять скверів, дбайливо охороняється чотирьохсотрічна лісова діброва, вулиці потопають у зелені, добре освітлені. Місто підключене до системи «Донбасенерго».
Школярі біля фонтанів в Кремінському сквері на Центральній площі, 1983 рік
До послуг мешканців — новий банно-пральний комбінат, п'ять перукарень, будинок побуту, в якому розміщались швейний цех, дві вартові та дві шевські майстерні, хімчистка. 1974 року відкрито новий, обладнаний сучасною апаратурою вузол зв'язку з поштовою залою, телефонною станцією, ощадкасою. Працює новий торговий центр із рестораном, кафе, їдальнею, гастрономом.
Кінотеатр «Дружба», 1970-ті роки
В Кремінній значно покращилось медичне обслуговування населення. Зокрема, в місті було збудовано одне з найкращих в області лікарняне містечко. Воно складається із стаціонару на 500 ліжок, поліклініки, обладнаної новітньою медичною апаратурою. Є також дитяча лікарня, чотири медпункти, ветеринарна лікарня. У всіх медичних закладах працювали 114 лікарів та 352 спеціалісти із середньою медичною освітою. У Кремінському лісі розташувалися будинок відпочинку «Кремінна» республіканського значення, піонертабори «Фантазія», «Мрія», «Вугілля», де відпочивали працівники хімічної промисловості, залізничники, шахтарі, металурги, колгоспники та їхні діти.
Велика увага приділялась спорту. У місті працювало 12 спортивних секцій, у т.ч. волейбольна, баскетбольна, гімнастики, шахово-шашкова, плавання, стрільби та дитячо-юнацька спортивна школа. До послуг спортсменів — стадіон, чотири футбольні поля, сім спортивних комплексів, вісім баскетбольних майданчиків, дві водні станції та інші споруди.
У січні 1989 року населення міста становило 27 686 осіб.